Коров'ячі дзвінки

Коров'ячі дзвінки, а під ними — тиша.

Лука й ліс не знають, що вони — домашня аптечка. Чебрець, волошка лучна, хвощ, дика морква — а за ними всі ті, яких я ще не вмію назвати. І гриби — ті, чию силу знали давні культури. Аптечка, що засіває себе сама. Краєвид, що лікує те, до чого не дістане жодна аптечка.

Це також клас, випробування для вміння кожного й терпіння дорослих, місце сидіти, доки не догорить вогонь.

Були дні, коли коров'ячих дзвінків не було чути — дитячий сміх і голоси понад ними: гра, нарікання, вигуки.

Ми працювали й ходили в гори. Ми сиділи біля вогню й ділилися тим небагатьом англійським та українським, що мали. Наприкінці кожен мав більше і того, й того, ніж на початку.

Ми сперечалися. Ми знаходили рішення.

Ми їли найкращий кавун в Україні. Херсонські кавуни, вирощені близько фронту, під дронами.

Прийшов художник і показав нові техніки. Кожен мав щось, що вмів, щось, що любив — ми називали це суперсилами.

Тричі корови заходили на подвір'я. Тричі їх повертали на пасовище. Сусідську козу треба було доїти; по черзі вчилися доїти. Пити молоко подобалося більше, ніж доїти.

Тепер лука тримає тишу.

Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

— Іван Франко, «Каменярі»

Нове життя прийшло в гори, поклало каміння на стежку й поїхало додому.

Чи ми каменярі?

Days 36–44 — Aufbau — Soil and Peace
Verkhovyna, Carpathian Mountains, Ukraine
© 2026 Michel Garand | Soil and Peace | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network