Плай

Стежка тягнеться повз поліницю дров і далі вгору схилом. Плаский камінь, покладений у пісок, у шпаринах — жорства.

Улітку йшли дощі. Болото на стежці. Болото на черевиках, на чоботях. Прибрати тут, прибрати там.

Гості мали одне бажання. Геть болото.

Камінь за каменем. Крок за кроком.

Плай спершу виходжують, а вже потім будують.

Вівчарі, що своїми ногами зробили полонину полониною, дороги не клали. Вони її виходили. Сезон за сезоном ноги знаходили, де земля втримає. Камінь приходить потім — зберегти те, що ноги вже знали.

Після дощу плай стає глиною. Нога шукає, що тримає, — корінь, камінь. Вона не може стати на вчора чи на завтра. Лише на цей камінь.

Ченці в лісових скитах цих гір мали для цього слово. Пильність.

Дорога вниз — важча. Угору тягне висота. Униз кожен крок ставиш сам, і коліно несе все, що зібрано нагорі. Стежку кладуть для того, хто спускається, — втомленого, з ношею, під дощем.

Від минулої ночі темрява має довшу частку доби. Скоро отари зійдуть з полонини.

Франко писав про каменярів — людей із молотами при скелі, що пробивали дорогу, якою самі не пройдуть.

Однієї серпневої ночі, коли я йшов угору під повним місяцем, на стежці стояв теплий вітер. Наче хтось там був. За п'ятдесят метрів — знову холодно.

Плай — для тих, хто прийде після. Я їх теж не побачу.

Він не закінчений. Деякі дні йдуть на іншу роботу. Тепер вирішує погода.

Екранний час — чи руки в землі.

День 95 — Aufbau — Soil and Peace
Verkhovyna, Carpathian Mountains, Ukraine
© 2026 Michel Garand | Soil and Peace | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network